ЛУКАВИЙ - НОВИНИ -

ЛУКАВИЙ
Print version

Published Saturday, January 08 2005

Звертаючись до українських виборців, Путін намагався справити на них
якнайкраще враження — чого тільки не зробиш, аби повернути Україну до
московської стайні. Путін заявив, що любить українську мову і навіть
прочитав мовою оригіналу вірш Шевченка (точніше, чотири рядки):

І день іде, і ніч іде,
І голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки.

Щоправда, витлумачив цей вірш Путін абсолютно викривлено, як скаргу ледачого
студента. Проте всі його намагання причарувати українську авдиторію
змушували згадати заклик Євангелії від Св. Матвія: «Стережіться фальшивих
пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині — хижі вовки».
Розпочав Путін з того, що відносини між Росією і Україною значно
поліпшилися. І це нам кажуть після Тузли, коли ми були на відстані одного
кроку від збройного конфлікту, що посилено провокувала на українському
кордоні Російська Федерація. І це після того, як тиск Росії на Україну, тиск
економічний, політичний, пропагандистський набув величезних масштабів.
Потім вихованець КГБ став розповідати українцям про великі економічні успіхи
уряду Януковича. Путін заявив, що Росія нібито визнала український кордон.
Насправді, кордон існує лише на папері, Росія відмовляється позначати його
на місцевості. А про демонстративне небажання Росії визнавати кордон з
Україною в Азовському морі, Керченській протоці та Чорному морі вже набридло
говорити. Проте над усе Путін оспівував принади так званого ЄЕПу — Єдиного
економічного простору, де всім керує Москва. Це щоби назавжди закрити
питання про європейську перспективу України.
Однак, заперечуючи, що ЄЕП є фактично новим виданням Радянського Союзу,
Путін все ж таки прохопився: «На пострадянському просторі переживають, і
правильно, з приводу втрати Радянського Союзу». Це, власне, хто саме
переживає? І навіщо переживати з приводу загибелі найжорстокішої,
найкривавішої тоталітарної імперії в історії людства? За логікою Путіна,
треба переживати і плакати, що «загинув «Третій Рейх» Адольфа Гітлера і
«корпоративна держава» Беніто Мусоліні.
Багато питань телеглядачів Путін особисто фільтрував і брав для відповіді за
власним вибором. І це дуже показово. Він, приміром, вважав для себе
обов’язковим відповісти на таке, приємне для нього запитання якогось Ясена
Синокоєва з Харкова:
«Вельмишановний пане Президенте! Я — громадянин України, поважаю цю країну,
її народ, але все ж таки в душі вважаю себе громадянином країни, в якій
народився, вчився, в армії якої служив, мовою якої спілкуюсь, де живуть мої
родичі, друзі, колеги країни, що її, не питаючи мене і, я вважаю мільйони
таких, як я, розірвали на маленькі незалежні країни. Моє бажання — жити в
одній великій порядній країні, де один чесний, сильний президент, одна мова
і всі народи дружні. Моє запитання: якщо таких, як я, стане більшість, чи
можливо відновлення СССР чи країни, може, з іншою назвою?» Звичайно, Путін
міг не відповідати на цю відверту, антидержавну в країні його тимчасового
перебування провокацію. Та він відповів з помітним задоволенням. І дуже
промовисто. Дослівно: «Мені здається, що створити СССР у попередньому
вигляді неможливо». У попередньому... А в іншому? І тут Путін дав настанову
громадянину Синокоєву з Харкова, який чекає, коли ж нарешті скасують
Українську державу: «...тепер нам краще говорити про об’єднання зусиль і про
інтеграцію». Тепер, а там подивимось. Мовляв, не втрачайте надію, товаришу
Синокоєв, нині знищення української державності ще не на часі, то треба
почекати. Про моральний рівень цього Синокоєва, про його «повагу» до нашого
народу говорити не будемо. Зайда завжди залишатиметься зайдою. І треба вже
припиняти за рахунок українського народу годувати «вовків», які все одно
дивилися і дивитимуться на той ліс, що за східним кордоном України.
За Путіним, Україна — це особливий випадок, на який не може поширюватися
міжнародне право щодо подвійного громадянства. Російський президент ідею
«подвійності» підтримав, хоча й визнав, що громадянство — це стійкий зв’язок
громадянина зі своєю країною. Отже, саме в Україні такого зв’язку, на думку
Путіна, бути не повинно. Навіщо зміцнювати Українську державу?
А ось ще одне запитання, що надибав Путін. Якийсь Аркадій Юрійович Шипко з
міста Новомосковська Дніпропетровської області зробив таку заяву: «Бісмарк
казав, що для найбільшого послаблення Росії треба посилити український
сепаратизм. У нинішних реаліях неважко бачити заангажованість Заходу в
українському питанні. Скажіть, будь ласка, чи планує керівництво Росії
створення або підтримку політичної сили, найголовнішою метою якої було б
максимальне зближення двох братніх народів?».
Цікаву відповідь дав Путін. І не лише Шипку, а всім таким шипкам: «Були б
щасливі, якби такі сили в Україні міцніли, розвивалися і добивалися своїх
цілей. Але ініціювати і підтримувати з-за кордону політичні сили всередині
України, над усе з боку Росії, це дуже небезпечна справа, контрпродуктивна,
може призвести до протилежного результату. Цей процес повинен розвиватися
зсередини, має народитися всередині українського суспільства». Вказівка
цілком зрозуміла. Працюйте, панове шипки, на аншлюс України, а за нашою
російською підтримкою затримки не буде. Якщо це не провокаційне втручання у
внутрішні справи сусідньої держави, то що це? А українську незалежність
Путін де-факто, разом з цим провокатором з Новомосковська, назвав
«сепаратизмом».
Цікаво, що Путін свідомо взяв такі питання, на які десь у Німеччині, Чехії,
Литві він відповідати не став би, не бажаючи зіпсувати відносини з цими
країнами. На жаль, нинішня влада кучмо-януковичів зробила все, щоби до нас
саме так і ставились, як до бидла, в хаті якого можна не дотримуватися
загальнобов’язкових норм поведінки. Пообіцяв Путін, що буде написано
спільний підручник історії для України і Росії, повідомивши, що Російська
академія наук уже сформувала для цього відповідну комісію.
Путін ще раз яскраво і наочно продемонстрував, що в Москві не відмовились
від планів знищення української державності та приєднання України до Росії,
що означає відродження імперїі. У багатьох його добре відшліфованих фразах,
нібито м’яких і дружніх, крилася отрута. Багатьма своїми заявами,
спрямованими на наших громадян, він залишив нам чимало політичних мін
уповільненої дії. А назагал, Москва не змінюється, все та ж підступність,
агресивність, загарбництво, навіть коли це все огорнено в улесливі слова,
нібито щирі усмішки, щедрі обіцянки. Колись такі приємні пропозиції справили
неабияке враження на доктора Фауста. Не думаю, що наш християнський народ
продасть свою невмирущу душу північному Мефістофелю.
На превеликий жаль, як свідчать усі соціологічні опитування в Росії, там є
не більше 30 відсотків людей, які не хочуть знищення української
державності. Решта виступає з войовничих антиукраїнських позицій.
Отже, проблема саме в цьому, а не в тому, хто в цей момент очолює цю країну.
А нам треба остаточно позбутися наївності та довірливості щодо північного
сусіда.