ЩОБ  ВИГРАТИ - ТРЕБА  ЙТИ  В  НАСТУП !

(Або, " Про ввічливість у мовному питанні ".  А. Лозинський. Новий Шлях, ст.5, 25, 12, 2008р)

Микола Латишко.

Кожен вояк, а не те що Генерал, чи  Маршал, знає, що ДЕКОЛИ потрібно йти в тактичний відступ.

Але, для того, щоб виграти бій, чи війну - треба йти в наступ, обміркований, приготовлений, обережний, але  НАСТУП.  В кожнім спорті - футболі, гокеї і інших, є оборона і є напад.  І всі тренери знають, що скільки б оборона не обороняла свою браму від противника, якщо напад не дасть ґолів, то гри вони не виграють.  КОЛИ Ж МИ, УКРАЇНЦІ, ПІДЕМ  В НАСТУП?!

А те, що "війна " Росії проти України йде весь час, немає жодного сумніву вже ніхто.

Хто ж виграє'  і чому ?   Обдумана і плянована  АҐРЕСИВНІСТЬ і ЖОРСТОКІСТЬ  Росії, цілу свою історію виграє' всі війни. Вона не турбується за СВОЮ територію, бо вона не лише хоче, а й намагається загарбати території інших народів, а потім вживаючи ІНШІ народи, окуповує ще більше території.   Висновок з того один - ТОЙ ; ХТО НЕ ХОЧЕ ЧУЖОГО - ВТРАТИТЬ І СВОЄ ! Рівно ж  - той хто  ЛИШЕ ОБОРОНЯЄ СВОЄ - втратить його. Щоб вижити, не можна бути завжди  лише в ДЕФЕНЗИВІ  ! Треба йти  в ОФЕНЗИВУ  !   В УСЬОМУ !

Про цілісність території Росії, в світі немає навіть мови. А якщо її панування посунулось  в Калінінґрад, чи Фінландію, чи Чечню, чи Грузію, чи Україну... ну так вона ж велика.  А з великими - РАХУЮТЬСЯ.

Чому ? Бо, як Англійці кажуть "They  mean  business "!  Вони не задумуються, що з ворогом робити.  Його перше треба вбити, а потім "прощення" просити.  А ворогом, для них, є всі ті, хто з ними не погоджується.

Ну, а що ж робимо ми ?  Ну та давайте сядемо за КРУГЛИМ  столом, (чи під столом ),

та поговоримо, та ще й мовою нашого відвічного ворога !  Хто ж з такими рахується в теперішньому світі ?  Ну, але ж ми за те  ВВІЧЛИВІ....  Нам же не  випадає.... А крім того, нас же всі переконують, що  "ворога треба любити "..., бо ми ж Християни....

Історія світу доказала багато разів, що ті, які грабили, плюндрували, завойовували, вбивали  - стали " ВЕЛИКМИ ". ( Александр Македонський, Велика Британія -Great Britain, Петро Перший - Великий, Наполеон Великий і інші ) І таке саме й з Державами !

А КОЛИ Ж МИ, УКРАЇНЦІ, будемо не просити, а ВИМАГАТИ принаймні того, що  НАШЕ ?!

Від нас, такі аґресори - імперіалісти, як Жириновський, Лужков, Іванов, Путін, Медведєв і інші, вимагають Російської мови просто у Верховній Раді України ! ( І не турбуються, чи вони ввічливі ! ) Чого ж ми, Українці, не робимо того в Російській Думі ?!  

Що більше, їм Україна дозволяє ширити  ВІДВЕРТО антиукраїнську пропаганду в Україні, а наші "Провідники" радо переключаються на російську, як їдуть до Росії, чи навіть в Києві.

Може це тому, що для нас є важливіше бути "ввічливими", ніж  вільними ?!

Коли ж ми вже навчимося РОБИТИ ДРУГИМ ТАК, ЯК ВОНИ РОБЛЯТЬ  НАМ ?!  Скільки століть, ми будемо вчитися ? Коли ж Україна буде судити і карати з зраду своєї Батьківщини, чи за намагання порвати її на "автономні " кусочки ?

Я мав багато подібних випадків, як пан А. Лозинський з "ввічливістю у мовному питанні ", (та хіба тільки в мовному !)  в багатьох містах  України.    Ось один з них.

Пару років тому, я поїхав потягом з Києва до  Миколаєва (обл.) побачитись, перший раз в моїм житті з моїми родичами. Всі вони прекрасно говорять українською мовою.(Якщо хочуть !).  Але на  обіді з ними, вже після першої чарки, всі вони перейшли на Російську мову. Та ще й мене питають - " А почему ви нє ґоворітє по рускі "?  " ВИ  что, Бандєровіц "?  А я їм кажу -  ТАК !, А ви що не знали? А чому ж ви всі перейшли на ЧУЖУ російську мову ? Чи може у вас всі ті, хто говоре своєю рідною українською мовою є "Бандєровци "?  Я  думав, що ви пробувши у Сибірі ( Вони були вислані ще в 1929-ім,а повернулись в 1953-ім )  25 років, а я  65 років на чужині, будемо щасливі і  раді поговорити своєю Матірною, українською мовою, а ви за те мене ще й ображаєте називаючи "Бандєровцем"  Для мене це є гордість а не насміх. Чи ж вам не сором ?!   Бандера ж був Українським Національним Героєм, який віддав життя за  всіх нас.  Я є в Україні і говорю Українською мовою.  А  ви ?

Звичайно, що всі вони ( 9 осіб) дивилися на мене роззявивши роти, а так звана "родинна " атмосфера "дещо "змінилася, але всі вони, за винятком чоловіка моєї двоюрідної сестри (він росіянин), поволі перейшли знову на Українську мову.  А той  Росіянин, відверто сказав " Я нікоґда не буду ґаваріть Украінскім язиком " !  А я його лише запитав " А де ж ви живете? А чий же ви хліб їсте "?

Ех ті мішані подружжя !!!  Всі вони переходять на чужі мови.  Цікаво чому ?   Ну, а всі ж їхні родичі хочуть бути " ввічливими "....    А я так і поїхав до Канади не будучи  ввічливим.

В теперішнім  світі, шанують аґресивність, відважність і тверду віру  в СЕБЕ.

Будьмо ж такими !

Кінчаю словами пана А. Лозинського- " І  ввічливості мусить бути межа "!   Він правий.